Семи островов золотых, говорят их не больше не меньше, но именно семь

[dashca]

Вчера на лекции по теории литературы Павел Николаевич вскользь упомянул о том, что в славянском сознании традиционно на Востоке находился Рай, а на Западе - Ад; В общем-то, это следует из Библии, в которой прямо так и сказано - "И насадил Господь Бог рай в Едеме на востоке, и поместил там человека, которого создал".* Но сдается мне, что и в дохристианские времена у славян хорошее было на востоке, а плохое - на западе. И это абсолютно логичная и понятная картина мира - на востоке солнце встает, приходит в мир, рождается, на западе - заходит, умирает, там и страна мертвых.

Однако, например, в западной Европе традиционно картина обратная: кельтский Аваллон, ирландский Тир-на-Ног’т, страна Джамблей, Толкиеновский Аман - всегда на заокраинном западе.
Из статьи в Википедии я почерпнула, что у арабов прекрасные острова - на западе, у японцев и китайцев - на востоке, и что в ирландских и кельтских легендах таких мест несколько, но все как одно на западе.

Единственное предположение, которое приходит мне в голову - что причина сугубо географическая - блаженная земля недостижима, следовательно, скорее находится за какой-то "большой водой", через которую на самом деле не плавали - в западной Европе океан на западе, в восточной Азии - на востоке. У арабов тоже на западе.
такая вот теория.
что думаете?

* Мама дорогая, рай - это абстрактное понятие, а Эдем - конкретное географическое место

Comments

[archervarius.livejournal.com]

Павло Ніколаєвич мудак. Дітям брехати не можна.

В слов'янській міфології рай - це вирій/ирій (місце, куди відлітають птахи). Якщо у нього птахи відлітають на схід, то радив би не зловживати міцними алкогольними, ібо вони споконвіку летять на південь, блджад.

Аналогія для роздумів. У словян і взагалі в Європі сталий епітет для жіночої краси - сонце (гарна, як сонце). У арабів - місяць, бо сонце їм сильно в жопу пече.

І головне - конфлікту по факту немає. У західній міфології, наскільки памятаю, йдеться більше про місце вічного спокою, ніж про сади блаженства. Толкін аналогічно.

ЗІ: геєна огненна - теж первісно конкретне місце. але не зараз ;)

[dmytrish.livejournal.com]

Поки читав початок статті, вже подумав про море )
Можливо, тут не так багато важить сонце, як образ острова посеред великої води. І тому де вода, там і острови, щиро ваш К. О.
Але тим не менш мечеті звернені на схід, хай острови блаженних і знаходяться на заході) В цьому щось є від первісного сикретизму, коли не було поняття одного Бога, поклоніння чомусь одному, що найприродніше уособлює сонце. Тому ранні міфи слабко до нього прив’язані, їм більше притаманна більш дитяча символіка дерева (тут Світового), води (великої, материнської, з якої ще немовляча свідомість не вийшла остаточно), острова, — предметів, одним словом (навіть сонце у дитячих малюнках постає тільки ще одним предметом). Пізніше, коли народжується логіка і супровідне до неї поняття Абсолюту, Єдиного, людина починає більше шанувати Сонце (хоча явне сонцепоклонництво — це ще ознака напівдитячої свідомості, тому пізніше воно таки переходить у трансцендентніші форми).