Семи островов золотых, говорят их не больше не меньше, но именно семь

[dashca]

Вчера на лекции по теории литературы Павел Николаевич вскользь упомянул о том, что в славянском сознании традиционно на Востоке находился Рай, а на Западе - Ад; В общем-то, это следует из Библии, в которой прямо так и сказано - "И насадил Господь Бог рай в Едеме на востоке, и поместил там человека, которого создал".* Но сдается мне, что и в дохристианские времена у славян хорошее было на востоке, а плохое - на западе. И это абсолютно логичная и понятная картина мира - на востоке солнце встает, приходит в мир, рождается, на западе - заходит, умирает, там и страна мертвых.

Однако, например, в западной Европе традиционно картина обратная: кельтский Аваллон, ирландский Тир-на-Ног’т, страна Джамблей, Толкиеновский Аман - всегда на заокраинном западе.
Из статьи в Википедии я почерпнула, что у арабов прекрасные острова - на западе, у японцев и китайцев - на востоке, и что в ирландских и кельтских легендах таких мест несколько, но все как одно на западе.

Единственное предположение, которое приходит мне в голову - что причина сугубо географическая - блаженная земля недостижима, следовательно, скорее находится за какой-то "большой водой", через которую на самом деле не плавали - в западной Европе океан на западе, в восточной Азии - на востоке. У арабов тоже на западе.
такая вот теория.
что думаете?

* Мама дорогая, рай - это абстрактное понятие, а Эдем - конкретное географическое место

Comments

[dmytrish.livejournal.com]

Ні, в тому-то і річ, що свідомість сучасної дитини/давньої людини перемішувала час (ти ж згодна, що в немовлят відчуття часу інше?), робила з неї образ, в якому хронологічна реальність слова «повернутись» втрачається, залишається тільки психологічна, міфологічна, для якої нема послідовності і часу. Так, в нашому об’єктивному світі до утроби ніхто не повертається, але така психологічна потреба, потяг, такий спогад несвідомості існує.
Щодо родини -— я уже казав про первісний синкретизм, коли навіть межі свого „я“ окреслені нечітко, коли родина ще може бути образом самого себе і навпаки.
Про світове дерево — тут тільки артефактами мозку це можна пояснити, якоюсь незрозумілою струтурою, яка існує об’єктивно і асоціюється у нас із деревом (хай, можливо, не за формою і виглядом, а за ознаками або поведінкою).

[dashca-enotik.livejournal.com]

Згодна, що інше, яле не знаю, _яке_саме_

з різних лекцій та літератури мені відомо, что хронотоп міфу - циклічен, в той час як потім він розгортається і стає лінійним, і отримуємо казку та ін.

АЛЕ це не означає, що послідовності немає! Вона є, просто замкнена у коло, і вона завжди є - або наводь приклади.

існує розповсюджене твердження навіть, что античний мир не мав історії, був циклічним, а середньовіччя відказується від цього
Я скоріше згодна с Гаспаровим, який стверджує що певний час давні грекі через міфологічність свідомості так не мали історії, але потім ії свідомість припинила бути міфологічною.


Але ми зараз вже маємо діло з матеріаламі в певній обробці, і наскільки мені відомо - а я прочла доволі-таки багато мифів легенд та казок, особливо західноєвропейських - під поверненням мається на увазі нормальне поверненя, яке ілюструє певну циклічність світу - сперщу були фомори, потім іх прогнали діти Дану, потім ми прийшли і вони вирішили, що краще вони самі підуть, а куди підуть? Звідки прийшли, туди і пошли, а прийшли з заокраїнного заходу.

І оце "занурилися в холми", а також "поплили за окіян", в країну вічної молодості і блаженства - дуже схоже все ж таки на "вмерли"

Коло, так, але ми розглядаємо це коло дуже близко, так, що воно виглядає линією.