(no subject)

[dashca]

У нас теперь есть предмет "Ділова українська мова", ведет его довольно приятная пожилая учительница, и вот что я поняла сегодня про то, за что я ненавижу государство Украина вместе с его языком, культурой и традициями:

За изнасилование, которое тянется годами, с того момента, как в детском садике украиноязычная нянька (в противовес русскоязычной воспитательнице) заставляла говорить "будь ласка" вместо "пожалуйста".

То есть вот существует на редкость адекватный текст, который я слышала много раз - что раз уж живешь в какой-то стране, то было бы мило выучить государственный язык, историю, и с уважением относится к культуре и традициям.
Это я хорошо понимаю, и вообще согласна.
(Момент на счет того, что страну я не выбирала, опустим)

Но кто может мне объяснить, какого черта в гос.учреждениях "знать и уважать" постоянно подменяется "любить"? - "Вы должны любить украинский язык".
Я как слышу от кого-нибудь, что я кого-нибудь, а уж тем паче, что-нибудь, _должна_ любить, у меня сразу мальчики кровавые в глазах и руки трясутся, серьезно. Я сразу хочу нахуй послать - любить или не любить - это мое личное право, и возводить его в ранг обязанности никому не дано - что это вообще за подход?

И уж в этом месте у меня точно какая-то вавка в голове - потому что в отличие от укр.лит, к которой у меня претензий много, к украинскому языку я никаких особенных претензий не имею, вполне могла бы его хорошо знать и любить за колорит и певучесть, потому что меня вообще интересовали решительно все языки, которые мне встречались, потому что они же такие все особенные, и в каждом столько своего, особенного, интересного, штучек, фитюлек, нюансов - украинским вот только не интересуюсь, как только услышала, что должна, так сразу и перестала. Да что там - хочу всех убить, одна остаться, каждый раз, как мне это кто-нибудь говорит.
К традициям и культуре тоже относится.

(УПД) Ну и мой любимый русский нечего хаять, знать один язык - это, конечно, плохо, но если выбирать из этих двух, то я бы русский взяла, конечно. У него возможности познания и коммуникации шире.
Вот интересно, любила бы я так русский, если бы меня украинским не насиловали?

Comments

[ostap-lviv.livejournal.com]

як не дивно... я і у рідному Львові, достатньо часто відчуваю себе утисненим чи то пак, ображеним в плані української мови...

російська мова нікуди не дінеться... і не зникне, і це дуже класно, що ти вільно володієш українською.

російською, на розмовному рівні, можливо з диким акцентом володіють всі мої друзі, парктично все моє покоління, хоча вони ніокли вжитті її не вчили... можливо навіть толком не спілкувалися.

а наткнутися на нерозуміння української в Україні... навіть дуже легко... не тому що люди такі злосні, не хочуть вчити і.т.д., а тому що немає можливості навіть нею спілкуватися.

напевне ти думаєш... а нащо їм взагалі ота українська? російська це зручніше та вигідніше... можливо природніше. і тут анврядче шось зміниться в твоєму ставленні до цього...
але тут живе достатньо багато людей, які не хочуть щоб тут була аля Білорусія.

для мене, особисто, факт самоідентифікації, як українця, надзвичайно важливий.

[dashca-enotik.livejournal.com]

Ні, я не думаю "навіщо нам взагалі ота українська мова" - я чесно вважаю, що володіти кількома мовами - це дуже добре, хоча саме українську я мало використовую, тільки деколи для спілкування, тому що мені так і не вдалося познайомитись з української літературою, яка б мене вразила, кино в нас не знімають, добре, хоча б стали з'являтися гарні переклади українською, переважно, видавництва Абабагаламага.

І я не хочу зовсім, щоб вона зникла - як я не хочу, щоб і білоруська зникла, і російська. Можливость спілкуватися з появою інтернета є завжди, було б бажання.

В мене великі проблеми з самоідентифікацію на рівні держави, я зовсім не розумію, навіщо це, правда. Для мене важливо, що я із Харкова і Харків, а також, що я людина і Земля. А між містом і планетою не бачу необхідності ідентифікації.

[dashca-enotik.livejournal.com]

Напроти, мены було досить приємно спілкуватися українською у Львові, Луцьку, Чернівцях, тому що я не відчувала ніякого пресінгу з приводу того, що я щось винна, а напроти, усі раділи, що я можу українською, тому що чекали від мене російської, і мені було приємно робити людям приємне і використовувати ту мову, якою їм зручніше мене розуміти. Мені здається, на Западенщині з цим менше проблем через те, що там україномовна традиція сильніша.