(no subject)

[dashca]

да кто из нас в далеком детстве
не прислонял к стеклу лица
где недоступно на насесте
помосте праздно возлежал
парадный торт, в цветах, в бумаге
во фраке, платье выходном
как мы шептали - "мама, мама"
а та в ответ - "пойдем, пойдем"

и как потом, наевшись торта
мы говорили гордо - нет,
я торты не люблю нисколько
я вообще - люблю - балет

а после, сняв свои пуанты
я к холоду прильну, и льня
перелистаю старый давний
дом, торт, балет, земля, земля

Comments

[dmytrish.livejournal.com]

Дивно, наскільки незнайома атмосфера... Вся ваша російська література росте із цього інтелігентського дитинства, тортів, дому, "выходного платья". Ще більше розумію, наскільки це далеко мені, жаль.

[dashca-enotik.livejournal.com]

Тут потрібно розуміти, що те дитинство, яке можна побачити в цьому вірши - це атмосфера, яку я сама отримала із літератури, вона існувала тільки в моїй уяві

сама-то я виросла посеред майже хіповськой атмосфери, з нескінченними гостями, нескінченно неналагодженим побутом, дружила з дорослими і виховувалась ними - не тільки батьками; сукні були - прикіди, торти - як вдача, зовсім інший звук!

Якщо жаль, то можна підійти ближче, чому ні?

(Доречі, не вся вона звідти росте)

[dmytrish.livejournal.com]

Тим паче - якщо це не реальність, то ідеал, що ще серйозніше. Жаль - тому що таких ідеалів у мене ніколи не було і мені це досить дивно спостерігати, я навряд чи це колись розумітиму зсередини.